Громада Львову прощається з дванадцятьма українськими захисниками, які загинули у ворожому полоні. Усі загиблі воїни воювали у складі 24-ї окремої механізованої бригади.
Прощання відбудеться у п’ятницю, 25 липня, повідомила Львівська міськрада. Містяни віддадуть загиблим останню пошану у Гарнізонному храмі св. ап. Петра і Павла та на площі “Ринок” о 15:00 та 15:40 відповідно.
Після церемонії тіла Героїв перевезуть до рідних громад для поховання. Трьох львів’ян поховають у місті пізніше, в суботу.
Що відомо про полеглих воїнів
Всі хлопці воювали у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України. Всі вони загинули у січні 2024 року.
Владислав Бобровський
Владислав Бобровський – 1979 року народження. До війни працював на посаді керівника на приватному підприємстві “Галкотлосервіс Львів” та водієм трамвая – і останню роботу щиро любив. Захоплювався літературою, з любов’ю збирав книжки, цікавився автомобілями, із задоволенням готував смачні страви.
Але найбільше цінував родину – увесь вільний час присвячував близьким.
Ще у 2021 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив суверенітет України на Луганському напрямку. Нагороджений медаллю “Учасник бойових дій”.
У Владислава Бобровського залишилися мати, сестра з родиною, дружина та дві доньки.
Назарій Ковалик
Назарій Ковалик 1996 року народження працював поліцейським взводу реагування №2 роти Управління поліції охорони в Житомирській області.
Чоловік воював у АТО з 2015 по 2017 рік (мав нагороди), а із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів знову став на захист Батьківщини. Боронив країну на Луганському напрямку у лавах зазначеної 24-ї ОМБ.
У Назарія Ковалика залишилися дружина, донька, син, батьки та брат.
Деуран Тайлаков
Уродженець Турткуля у Туркменістані, Деуран Тайлаков 1987 року народження ще у дитинстві разом із батьками переїхав до Львова. У цивільному житті працював майстром з укладання бруківки.
Чоловік цікавився теологією, дбав про родину та завжди був готовим підтримати інших.
Воював з 2015 року у складі Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”. Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів знов став на захист Батьківщини.
У Героя залишилися донька, брат, сестри, колишня дружина та її родина.
Ярослав Соболєв
Ярослав Соболєв 1974 року народження мав професію столяра, але згодом опанував військову спеціальність. Більшу частину свого життя прожив у Яворові, де працював за фахом. Захоплювався риболовлею, ремонтом автомобілів, мріяв розпочати власну справу.
Ярослав був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. З 2014 року брав участь в АТО, також служив у прикордонних військах (мав фах снайпера). Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів одним з перших став на захист Батьківщини.
У Ярослава Соболєва залишилися дружина, син, донька, мати, вітчим, тесть, дві сестри, куми та друзі.
Сергій Левків
Сергій Левків 1992 року народження був за фахом інженером з транспорту. Захоплювався риболовлею та із задоволенням грав у футбол. Був спокійним, щирим і надійним – завжди залишав по собі гарне враження.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів добровільно став на захист Батьківщини.
У Сергія залишилися мати, батько, бабуся, сестра та тітка.
Богдан Дудяк
Богдан Дудяк 1997 року народження працював водієм навантажувача у ТОВ “Контінентал фармерз груп”. Все (на жаль, коротке) життя захоплювався ремонтом автомобілів, був працьовитим, уважним і спокійним. Любив техніку і завжди доводив роботу до кінця.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів добровільно став на захист своєї Батьківщини.
У Богдана залишилися мати, батько та два брати з родинами.
Іван Федека
Іван Федека 1988 року народження після служби у армії довгий час працював за кордоном. Цікавився футболом і захоплювався настільними іграми. Був доброзичливим, стриманим і завжди готовим підтримати інших.
Із початком повномасштабного вторгнення окупантів повернувся з-за кордону та став на захист своєї Батьківщини.
У Івана залишилися батько та молодший брат.
Ярослав Криваньо
Ярослав Криваньо 1971 року народження майже все життя працював далекобійником у логістичній компанії в країнах Європи. Був завзятим спортсменом, вів здоровий спосіб життя, любив активно проводити час. Дружелюбний, турботливий і щирий. Завжди допомагав іншим, дбав про свою сім’ю.
Ярослав був віруючою людиною, але із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів одразу повернувся з-за кордону і добровільно став на захист своєї Батьківщини.
У Ярослава Криваня залишилися дружина, троє доньок, син, батько, брат і сестра.
Іван Охапський
Іван Охапський 1967 року народження до війни працював на Держпідприємстві “ДМЗ Карпати”. У 2015 році відправився воювати на Донбас. А із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів знов став на захист своєї Батьківщини.
Як розповіли його побратими, був людиною з сильною волею, завжди готовим підтримати інших, навіть у найважчі моменти. Його запам’ятали як щирого, мужнього і доброго чоловіка.
У Івана Охапського залишилися донька, сестра, дружина, племінниці з родинами, колишня дружина та інші рідні й друзі.
Олег Кузьма
Олег Кузьма 1988 року народження з дитинства мав два незвичайні одне до одного хобі – бокс та малювання. Працював будівельником, виконував складні висотні роботи, які вимагали неабиякої витримки та мужності. Був працьовитим, щирим і добрим.
Найбільшою цінністю в його житті була сім’я. Завжди допомагав друзям і близьким, ніколи не залишався байдужим до потреб інших. Спокій знаходив у музиці та малюванні.
З 2015 року брав участь в АТО, а із початком повномасштабного вторгнення окупантів знову став на захист своєї Батьківщини.
У Олега Кузьми залишилися донька, сестра з родиною, брат та племінники.
Назар Петриків
Назар Петриків 1992 року народження працював інженером-метрологом у Стрийському підрозділі Західного теруправління обслуговування мережі АО “Оператор газорозподільної системи “Львівгаз”.
Назар був справжнім патріотом, який не зміг залишатися осторонь, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Без вагань звернувся до ТЦК, записався добровольцем і став на захист Батьківщини.
Любив Бога, родину, життя, музику, спорт і Карпати. Будував плани на майбутнє, але все змінила війна.
У Назара Петриківа залишилися батько, мати, брат, бабуся, син Артем і колишня дружина.
Микола Трухан
Микола Трухан 1971 року народження працював директором Народного дому у селищі Дубляни-2 Самбірського району. Був працьовитим, доброзичливим, завжди підтримував родину, друзів і знайомих. Досягав професійного зростання, захоплювався організацією культурно-виховних і просвітницьких заходів.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів був мобілізований та проходив службу у військовій частині, дислокованій у місті Яворів. Згодом боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї ОМБ.
У Миколи Трухана залишилися мати та сестра.
Як повідомляв OBOZ.UA, на Донецькому напрямку під час виконання бойового завдання загинув військовий із Борисполя Київської області Євген Баглай. Серце мужнього захисника України зупинилось 19 липня.
Джерело: OBOZ.UA
