Президент США Дональд Трамп заявив, що протягом півтора-двох тижнів Вашингтон ухвалить рішення про подальшу тактику в переговорах щодо припинення війни в Україні. Це рішення багато у чому залежатиме від поведінки Росії. Варто зазначити, що Трамп уже давав Путіну дедлайн “два тижні” з 27 квітня. При цьому, як зазначають американські ЗМІ, тиск на Трампа посилюється: на санкціях проти Росії наполягають не лише у Конгресі, а й у Білому домі, а сенатор-республіканець Ліндсі Грем, близький союзник Трампа, заявив, що має намір домогтися введення нових санкцій проти Росії до саміту “Великої сімки”, який проходитиме в Канаді 15-17 червня. Вплинути на позицію президента США матиме змогу німецький канцлер Фрідріх Мерц, який через кілька днів відвідає Вашингтон. Одна з тем переговорів із Трампом – війна Росії проти України та способи тиску на позицію РФ.
1 червня 2025 року сталася безпрецедентна подія – внаслідок української атаки на аеродромах дальньої авіації було уражено численні військові літаки.
Це значний ляпас, який неможливо залишити непоміченим. Це приниження Росії та особисто Путіна, демонстрація вразливості агресора, попри багаторазову перевагу в економічному та військовому потенціалі. Якою буде відповідь Кремля та чи змінить це перебіг переговорів?
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився надзвичайний і повноважний посол України в США та Франції Олег Шамшур.
– Розпочнемо з найгарячішої теми на сьогодні – удари по російських аеродромах. 1 червня 1996 року Україна передала Росії свою ядерну та стратегічну зброю в межах Будапештського меморандуму, включно з тими самими стратегічними бомбардувальниками, які через 29 років – 1 червня 2025 року – були уражені на аеродромах дальньої авіації РФ унаслідок української атаки. У Росії стоїть гул – мовляв, атаковано ядерну тріаду, і це потребує жорсткої відповіді. Наскільки це відчутний удар по іміджу Путіна особисто й Росії загалом? Адже вся європейська преса зараз пише, що вкотре доведено: по-перше, жодних “червоних ліній” не існує, а по-друге, що Росія – не така вже й могутня у військовому плані, особливо у сфері захисту своїх важливих стратегічних об’єктів.
– Я б сказав так: апріорі це, звісно, удар по престижу. Це свідчення того, що Росія не є непереможною. Це ще одне підтвердження ефективності наших Збройних сил, Сил спецоперацій. Що ж до того, який реальний результат і що це означатиме для Путіна всередині країни, – побачимо. Ми вже багато разів стикалися з досить абсурдною ситуацією, коли події, що мали б знизити престиж Путіна й стимулювати певні процеси в Росії чи бодай серед російських еліт, так і не призводили до жодних змін.
Настільки сильним є вплив Путіна на своє оточення, на правлячі кола, й, очевидно, контроль над свідомістю й думками населення. Тому побачимо. Але з міжнародної точки зору – так, це ще раз довело, що спроби шантажу з боку Путіна не можуть і не повинні бути основою для ухвалення стратегічних рішень. Із ним можна й потрібно боротися. Я сподіваюся, що ті, хто вже змирився з тим, що Україна мусить іти на якісь поступки, що ми нібито на межі краху, – ці події показали, що наша боротьба з російським агресором можлива й ефективна.
– А як ви оцінюєте значення цієї атаки для наших європейських та американських партнерів? Чи злякаються вони, адже в Росії вже активно розганяють меседж про атаку на ядерну тріаду, мовляв, у їхній доктрині прописано можливу ядерну відповідь? Чи, навпаки, можливо, це спонукає до збільшення допомоги з боку європейців та зменшення скепсису з боку Трампа щодо відсутності в України “карт на руках”?
– Це якраз той випадок, коли ми побачимо, чи збереглася шкідлива звичка ухвалювати стратегічні рішення під впливом російського шантажу. По-друге, побачимо, якою буде реакція. Принаймні я не можу сказати напевно, якою вона буде, але є надія, що буде позитивною для нас. Ви правильно зауважили – можливо, навіть Трамп зрозуміє, що Україна має не тільки “карти”, а й бажання та здатність боротися проти російських загарбників. Події останніх днів, включно з безперервними дроновими атаками Росії, свідчать про те, що Трамп абсолютно не контролює ситуацію. Маю на увазі пошуки дипломатичних шляхів вирішення питання припинення війни в Україні. Для нас головне – наскільки він готовий впливати на Путіна, як неодноразово погрожував.
Однак його останні заяви, зокрема цитовані CNN, – що жорсткі санкції проти Росії нібито заважатимуть мирним переговорам – свідчать: усі його погрози залишаються в повітрі. І цікаво, як це корелюється з ініціативою сенатора Грема щодо ухвалення жорстких санкцій проти Росії. Там навіть ідеться про санкції проти тих, хто допомагає російській економіці залишатися на плаву. Знаючи, що Грем не робить нічого без узгодження з Трампом, цікаво, як це поєднується з його заявами. На мою думку, це лише гра на публіку. Якщо санкції реально будуть запроваджені – тоді можна буде говорити про вибір. Наразі ж Трамп, схоже, вирішив продовжувати політику пошуку домовленостей із Путіним щодо “переформатування” відносин, а Україна та припинення війни – лише частина цього задуму.
– Закінчуючи тему ударів – якою, на вашу думку, може бути відповідь Росії?
– Для підтримання престижу Путіну потрібно буде зробити якийсь хід у відповідь. Як саме Росія буде відповідати – важко сказати. Але ми можемо, на жаль, побачити чергову жорстку атаку – можливо, з використанням ще більшої кількості дронів і ракет. Хоча, чесно кажучи, важко уявити, як це може бути ще більш пекельним, ніж те, що ми спостерігали останнім часом. Тож нашим Збройним силам і силам ППО варто бути максимально готовими до чергового “пекельного феєрверка”. Якщо це трапиться – нічого дивного, до цього потрібно готуватися. Нашим партнерам також потрібно прискорити постачання систем протиповітряної оборони Україні.
Ситуація традиційно тривожна. Але важливо не лише передбачати, що може статися, а й активно готуватися до відбиття атаки. І головне – не дозволяти, щоб чергова агресія стала аргументом на користь миру за будь-яку ціну. Навпаки – саме зараз потрібно максимально тиснути на Росію, особливо в момент, коли її економіка починає хитатися.
– Щодо санкцій. Ми маємо позицію Трампа, який досі хоче домовитися з Росією, вести з нею бізнес, і тому нібито не запроваджує санкції, попри те, що Володимир Путін знову відмовляється від його пропозицій про припинення вогню, продовжує атакувати Україну – навіть після цих закликів: “Володимире, зупинись” і все таке інше. Він наче грає з вогнем, як каже сам Трамп. З іншого боку – маємо Сенат і заяви Ліндсі Грема, який заявляє про намір домовитися щодо запровадження нового пакета, так званого пекельного пакета санкцій до саміту Великої сімки – тобто до 15-17 червня.
– Уявити собі, що буде ухвалено щось справді суперечливе для Трампа, зважаючи на те, що він контролює Конгрес, – майже неможливо. Відповідно, цікаво, яку роль має відіграти цей законопроєкт про запровадження жорсткіших санкцій проти Росії, враховуючи близькість Грема до Трампа. Ймовірно, Трамп дав згоду на цей хід. Але варто розуміти, що ухвалення цього законопроєкту не є обов’язковою умовою для запровадження санкцій – це питання до самого Трампа. Президент США має всі повноваження, щоб самостійно запроваджувати санкції, без голосування в Конгресі. Він може це зробити за власним рішенням, як уже не раз було в історії. Водночас будь-який законопроєкт у сфері зовнішньої політики зазвичай не є обов’язковим до виконання для президента. Тобто він може погодитися з ним формально, але не реалізовувати його положень.
Тому я вважаю, що наразі цей законопроєкт – це більше політична гра, певна демонстрація. А ось реальне запровадження санкцій – це виключно питання до Трампа. Що ж ми бачимо зараз? З одного боку – почастішали закиди на його адресу, що він проявляє слабкість на зовнішній арені – щодо Росії, України, Китаю. З’явилася навіть абревіатура “TACO” – Trump Always Chickens Out, тобто Трамп завжди відступає в останній момент. І от зараз головне питання – чи погодиться він і далі виглядати слабко чи все ж відбудеться реальне запровадження жорстких санкцій? Ось саме цей фактор може змусити американського лідера діяти, зважаючи на його психотип. При цьому не можна відкидати, що він скаже: “Ось Україна завдала удару, тож треба тиснути і на Україну теж”. Але питання не в заявах, а в реальних діях.
– Добре, а тиск, який ми зараз бачимо, – не лише від демократів, але й від республіканців, – досить відчутний. Багато республіканців прямо кажуть про те, що Путін грає Трампом і робить його дурнем. Чи зможе Трамп далі ігнорувати цей фактор, чи є межа?
– Це може сказати лише сам Трамп. Наразі ситуація для нього неприємна – його дедалі частіше сприймають як слабкого лідера. Спочатку він заявляє одне – потім відступає. І такі вагання вже стали його фірмовим стилем. Поява “TACO” болісно вдарила по його самолюбству. І тепер ключове питання – що для нього важливіше: зберегти можливість контактів із Росією, для реалізації економічних або політичних проєктів, чи все ж уникнути образу слабкого лідера та пособника Путіна? Мені здається, для нього війна в Україні – лише частина ширшого задуму, геополітичного проєкту. І якщо він зробить висновок, що треба діяти жорсткіше, – санкції можливі. Якщо ж ні – то він або відмовиться від тиску на Путіна, або навіть може взагалі вийти з цього процесу, тобто США припинять відігравати активну роль. І такі сигнали вже лунали.
У такому випадку найважливіше – чи буде продовжено військову допомогу Україні. Якщо ні – це дасть нам зрозуміти реальні наміри Трампа й те, як це вплине на загальну ситуацію.
– 5 червня канцлер Німеччини Фрідріх Мерц відвідає Вашингтон і зустрінеться з Дональдом Трампом. На вашу думку, чи може ця зустріч щось змінити – зокрема щодо санкцій, тиску на Росію, чи навіть допомоги Україні? Чи Трамп узагалі не орієнтується на європейських лідерів?
– Мерц один із небагатьох європейських лідерів, до яких Трамп, наскільки можна судити з відкритих джерел, ставиться з певною повагою. Це, звісно, не рівень симпатії як до Джорджі Мелоні чи Віктора Орбана, але між ними, здається, існують добрі, стабільні відносини. Мерц може бути тією людиною, яка донесе до Трампа європейські меседжі. І загалом ці меседжі останнім часом правильні – хоча дій усе ще бракує. Інша річ – наскільки Трамп готовий їх почути. У мене щодо цього великі сумніви. На жаль, ми бачимо приклади зворотного: скажімо, Мелоні під час зустрічі з Трампом змінила формулювання, коли йшлося про Путіна як воєнного злочинця – змінила переклад, уникнула прямого визнання. Це свідчить про те, що, радше, Трамп впливає на позиції деяких європейських лідерів, а не навпаки. Отже, важливіше не те, що він почує від Мерца, а що говоритиме його найближче оточення – і як це впливатиме на його внутрішньополітичну позицію.
– Напередодні у Стамбулі пройшла чергова зустріч між Україною та РФ. Сторони приїхали з абсолютно незмінними позиціями: Україна – за безумовне припинення вогню без жодних поступок, Росія – зі своїми вимогами фактичної капітуляції України. Навіщо тоді взагалі ця зустріч, це суто для одного глядача у Білому домі?
– Мені здається, що зустрічі – справді для одного глядача. Для демонстрації, що, мовляв, Україна не відкидає дипломатичні шляхи. Але поле для маневру в нас дуже обмежене. Росіяни також мають на меті кілька цілей: одна з них – дати Трампу так звані цукерки, мовляв, ми готові домовлятися. Але по суті – все це не веде ні до якого миру. Й оскільки другий раунд переговорів, як і перший, не дав жодного результату – а ймовірність цього була дуже високою – Україні варто подумати, як із них вийти. І вийти так, щоб не підставитися ні перед Трампом, ні перед європейцями.
Потрібно буде чітко пояснити свою позицію: війна триває, переговори її не зупиняють, і росіяни використовують їх для прикриття нових атак і послаблення санкцій. Не можна дати їм такої можливості. Вони кажуть: “Ось ми ж на переговорах, ми йдемо на поступки, міняємо полонених” – мовляв, про які нові санкції може йтися? Отже, важливо не замулювати реальність. А реальність така: війна триває, росіяни наступають, атакують військових і цивільних. Ті, хто хоче нам реально допомогти, мають це розуміти – і діяти відповідно.
– У цьому контексті Кіт Келлог, спецпредставник Трампа, заявив, що США отримали меморандуми від Росії та України з пропозиціями щодо мирного врегулювання і тепер намагаються їх “звести до спільного знаменника”. Це гра на публіку, мовляв, адміністрація щось робить? Чи справжнє нерозуміння того, що позиції Києва й Москви абсолютно несумісні?
– Це навіть складно коментувати – настільки абсурдна ця заява. І ще більш абсурдною видається інша заява Келлога – про те, що США нібито готові обговорювати з Росією подальше нерозширення НАТО. Це – скандал. І очевидно, що подібні заяви не могли бути зроблені без хоча б мовчазної згоди Трампа. Можливо, він прямо не формулював ці меседжі, але Келлог, судячи з усього, діє відповідно до того, що Трамп вважає прийнятним. Це дуже важливо для розуміння ситуації. Бо дехто сподівається, що є умовна “позиція Келлога”, є “позиція Грема”, хтось більше симпатизує Україні, хтось менше. Але в підсумку має значення тільки позиція однієї людини – на жаль, Дональда Трампа. І він не раз демонстрував, що ухвалює рішення, ігноруючи навіть поради свого найближчого оточення – навіть коли ці поради були конструктивними й вигідними для нас. І якщо навіть Келлог – якого дехто вважає другом України – робить такі заяви, це ще раз підтверджує: ситуація в Білому домі для нас дуже складна.
Джерело: OBOZ.UA
