"Жест милості": що стоїть за "дозволом" Путіна допустити Європу на переговори

Після зустрічі спецпосланців президента США Дональда Трампа з російським диктатором Володимиром Путіним у Москві, вони також зустрілись з президентом України Володимиром Зеленським у Дубліні. При цьому, Джаред Кушнер заявив пресі, що Путін погодився допустити Європу на подальші мирні переговори щодо завершення війни в Україні.

Чому Путін погодився на появу європейців на переговорах. І чи, справді, це добре для нас?

Важливо розуміти (щоб ні в кого не було ілюзій), що ці переговори не про Украіну, хоч ми ніби і в центрі уваги. Це переговори про те, як змусити європейців зняти санкції з РФ в обмін на гарантії безпеки та можливість американських компаній зайти посередниками при продажі російських товарів. І тому, поява європейців була передвизначена.

Просто, в силу слабкості самих європейців та певної заангажованості американців, Путіну вдалося показати свою згоду, ледве не як царський жест милості.

Європейці поки явно не готові до нового формату переговорів. І проблема тут не в визначенні переговорника, проблема в мандаті для переговорів. Річ у тім, що навіть наші найбільші союзники мають одночасно дві протилежні думки: вони хочуть завершення війни (через фінансові та електоральні виклики) і одночасно хочуть її продовження (бо бояться агресії РФ щодо себе). Як результат, в наступні місяці є висока загроза фрагментації проукраїнської коаліції.

Водночас маємо класичне двомислення Путіна, який хоче торгувати з Європою і тут же говорить про сфери впливу і лякає європейців війною. Власне, така позиція Путіна є головним стримуючим фактором для європейців. Але це не зупиняє, а лише сповільнює фрагментацію коаліції.

При цьому, мені здається, що в Києві мало хто до кінця усвідомлює зміну модальності переговорів. І ми пробуємо продовжувати жити за лекалами 2022 року. Але, на жаль, європейці вже почали хитатися і вони не зможуть жити в логіці 2022-го (приїздіть, всі хто потребує, грошей дамо стільки, скільки треба, Путіна залишимо в ізоляції).

Нам потрібно міняти стратегію і разом з європейцями будувати нову рамку "червоних ліній".

Бо хочемо ми чи ні, але ці "червоні лінії" вже починають зсуватися. І тепер питання в тому, в якій формі ми будемо через 5-6 місяців впливати на цей процес. Як учасники з правом голосу чи як спостерігачі.

У світі є достатньо багато країн, які дуже остерігаються того, що право сильного оформлювати сюзеренітет над слабшим може стати тенденцією. І тут нашими природними союзниками стають Туреччина, Єгипет, Саудівська Аравія та ряд інших країн. Ба більше, така постановка питання ламає стратегію Китаю. А відтак, повторю те, що казав давно: нам потрібно розширювати шахову дошку і виходити з реалій 2026-го, а не 2022 року.

Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням