Експрес Київ Повна версія

"Їли портулак та лободу": подружжя з Олешків розповіло, як вони виживали в місті

· Війна

Батьки заслуженої майстрині спорту України, дворазової срібної призерки Паралімпійських ігор та почесної громадянки Олешків Вікторії Кравченко - Ніна та Анатолій понад чотири з половиною років провели в окупованих Олешках, розповідає Радіо Свобода.

"Життя своє прожили тут, нажили майно. Ми не думали виїжджати. І впродовж першого, другого, третього років син пропонував виїхати, друзі вивозили своїх батьків. Казав: "Залишайте все і виїжджайте". А я думала: ми будемо тут до кінця – і все", - розповіла жінка.

В окупованих Олешках не було електрики та інтернету. Для того, щоб подзвонити дітям й сказати бодай декілька слів, вона мала підніматися на горище.

За її словами, впродовж останнього року в місті бракувало ліків, води та продуктів. Подружжя не наважувалося йти стежкою до Раденська по їжу, адже дорога була небезпечною через замінування. 

"Зима наближається, треба думати, де дровцята брати, як перезимувати. Ми вже й портулак їли, це не передати. І лободу почали сушити. Трошки зерна залишилося. Просіяли, промили, поперебирали, чоловік на кавомолці перекрутив. Із того я ложечку чи дві борошна брала – і млинці чи оладки були. Кажу: "Думай, жадібна я чи не жадібна, але тобі два млинці, мені два млинці. Це на ранок, це на обід, а це на вечір"", - розповіла Ніна.

Хоча в місті й працював стихійний ринок, де можна було придбати овочі, але за словами подружжя, ціни були надзвичайно високими.

Ніна розповіла, що, наприклад, кілограм огірків чи помідорів коштував тисячу російських рублів (понад 500 українських гривень), а моркви - дві тисячі:

Реклама

"Куплю морквинку і не знаю, скільки разів її використовую. Відріжу трошечки – і в супчик, декілька квадратиків. Перчик куплю так само – декілька смужечок, щоб хоч щось зелене плавало. А хліба взагалі не було впродовж року. Я була 94 кілограми. На що я зараз стала схожа? На скільки кілограмів схудла?".

Російські удари дронами та КАБи зруйнували їхній будинок і господарські споруди. Перший час вони жили в будинку сусідки, яка виїхала. Згодом Ніна та Анатолій опинилися в лікарні.

"Оце все пережити. І чоловік оглушений, і постійно живіт у нього болів, якісь напади були. І тиск. Так ми потрапили до лікарні. І залишилися там жити. У лікарні їжі практично теж не було. Ложка або дві пшоняної каші чи якоїсь іншої. Склянка або невелика чашечка чаю. А хліба немає, ні булочки, нічого. Так старенькі й виживали", - пригадала жінка.

Подружжя двічі намагалося залишити місто. Вперше їм довелося повернутися через бойові дії, а вже вдруге вони змогли потрапити до окупованого Скадовська.

Реклама

Жінкці вдалося вивезти найдорожчі для родини речі – сімейні фотографії та нагороди доньки. 

В Скадовську їм вдалося пройти фільтраційний табір. Вона зателефонувала звідти доньці, яка розповіла, що волонтери організації Humanity допоможуть батькам дістатися підконтрольної Україні території.

"Ми виїхали 14 жовтня. Вісім днів добиралися, подолали п’ять тисяч кілометрів. У Білорусі нам за день зробили "білі" паспорти, і ми пішли через кордон. Я не знаю, це наче пташка розправила крила й летить. І ми так ішли, знаючи, що додому, додому, додому", - поділилася Ніна.

Нині подружжя живе на Львівщині, куди раніше переїхала їхня донька. Ніна та Анатолій відновлюють документи й проходять лікування.

"Ми досі не можемо наїстися. Але потихеньку пробуємо все. А тут я хоч яблучок наїлася. Я ж кажу, ми з пекла потрапили в рай. Бо там пекло було. Але душа болить. І я молюся Богу за наших олешківських, хто там залишився. І плачу, плачу", - розповіла жінка.

Джерело: УНІАН