Президент Сербії Александр Вучич уперше з початку війни приїхав до України з одноденним візитом, взявши участь у саміті “Україна – Південно-Східна Європа”, який пройшов в Одесі. Візит, який залишив по собі полярні враження. Це й не дивно, адже після відвідин параду у Москві приїзд до України виглядав би дивним для багатьох політиків, але не для Вучича. Він може собі дозволити, адже головний девіз сербського лідера вже кілька років виглядає так: усім по шматочку надії – від усіх по шматочку “пирога”. Візит до України це чітко демонструє.
“Зранку і до обіду” – він прагне порозумітися з ЄС, “заклятий” друг України, підтримує її територіальну цілісність, надає гуманітарку і навіть готовий відбудувати кілька українських міст, хоч і невеликих. Але вже “з обіду і до ранку” – він заклятий друг “братньої Москви”, не вважає її за агресора, категорично проти будь-якого тиску щодо неї та санкцій і “ніколи її не зрадить”, тому й не підписав підсумкову декларацію із засудженням агресії РФ. Такий собі політичний “біполярний розлад”.
Втім Вучич вже не вперше не підписує такий документ. Під час своєї участі на всіх попередніх форумах він це вже робив і до засудження російської агресії ніколи не приєднувався. Новим у цій ситуації можна вважати хіба що те, що цього разу він навіть відмовився вшанувати пам’ять загиблих українських захисників. Тому виникає слушне питання: навіщо Україна погодилася на візит Вучича у такому форматі? Сподіваємося, не лише для того, аби – як зазначив президент України Володимир Зеленський – “побачити війну на власні очі”. Якщо, наприклад, “пошепки” обговорити питання виробництва зброї у Сербії, яка через треті країни донедавна потрапляла до України, але через окрик з Москви цей процес може загальмуватися, то добре. Але якщо ні, і Вучич просто отримав можливість вкотре продемонструвати свою “багатовекторність”, мовляв, дивіться, був у Москві, був у Одесі, чого ви до мене причепилися тоді, то це поразка України та перемога сербського лідера.
Треба розуміти, що сьогодні Вучича обходжують одночасно китайці, американці, росіяни та Євросоюз, і всі вони бачать у Сербії ключову фігуру на глобальній шахівниці. Сербському лідеру вдалося переконати всіх, що він або на їхньому боці, або на межі того, щоб укласти з ними союз. Серби вже розкусили Вучича за цей трюк і поки що пропонують йому мирно піти з посади. Через трагічні події минулого року, коли через неякісний ремонт інфраструктури загинули люди, громадяни цієї країни нарешті усвідомили, що мають справу зі зрощення мафії з урядом. Що ними вже кілька десятків років правлять люди, які брешуть половині громадян, що вони йдуть у ЄС, і погані ті, хто цього не підтримує. Другим брешуть, що вони проти ЄС, який хоче їх поневолити і відірвати від рідної Росії. Здається, сьогодні такій політиці настає кінець, і зовсім скоро Вучичу треба буде визначатися, з ким він остаточно.
Про те, чого прагнув президент Сербії в Україні та як він намагається балансувати між основними світовими гравцями – у матеріалі OBOZ.UA
З Красної площі на Дерибасівську
Якщо подивитися щодо української політики, то Сербія виступає із засудженням будь-якого зазіхання на територіальну цілісність України. Бере участь у Кримській платформі на рівні прем’єр-міністра, підтримує ідею, що все, що Росія зробила в цьому напрямку, є порушенням міжнародного права. Має хороші збалансовані дипломатичні відносини з Україною, на основі, що ми підтримуємо вашу територіальну цілісність, а ви не визнаєте Косово як незалежну державу. За останні роки війни президенти України та Сербії Володимир Зеленський та Александр Вучич зустрічалися шість разів. З іншого боку, 20 жовтня 2024 року Вучич повідомив, що вперше за майже два з половиною роки поспілкувався з російським диктатором Путіним у телефонному форматі, коли більшість політиків уникають такого кроку.
“У нас відбулася хороша, відкрита, довга та змістовна розмова”, – сказав політик. “Александр Вучич подякував Володимиру Путіну за принципову позицію, яку займає Росія з питань забезпечення територіальної цілісності Сербії”, – йшлося у повідомленні Кремля.
Так чи інакше, але президент Сербії уперше з початку війни був присутній в Україні, взявши участь у саміті “Україна – Південно-Східна Європа”, який пройшов в Одесі. Про особисту присутність на заході Вучич говорив із Володимиром Зеленським ще наприкінці травня. Тоді президент України написав у Telegram-каналі, що вони з Вучичем “узгодили графік та домовилися бути в контакті”. Розмова відбулася вже після того, як сербський лідер відвідав Москву, аби взяти участь у параді на Красній площі 9 травня, незважаючи на негативну реакцію та погрози з боку ЄС. Тоді він підкреслив “важливість незалежності Сербії в ухваленні рішень”.
В Одесі все починалося позитивно. Вучич заявив “про підтримку територіальної цілісності України та пообіцяв допомогу у відновленні українських міст, а Сербія залишається прихильною до принципів міжнародного права та Статуту ООН, включаючи захист територіальної цілісності української держави”. Той факт, що ці міста зруйновані та руйнуються саме тими росіянами, з якими Вучич продовжує підтримувати “братерські” взаємини, президент Сербії чомусь не згадав. Знову такий собі політичний біполярний розлад. Бо виходить, є зруйновані міста, Вучич готовий допомагати вирішувати проблеми, а хто ж винен у цьому – він “не розуміє”, і ні Росію, ні диктатора РФ Путіна сербський лідер не вважає причетними до численних злочинів на українській землі.
Проте трохи пізніше президент Сербії все чітко розставив по своїх місцях: відмовився підписати підсумковий документ саміту “Україна – Південно-Східна Європа”, у якому засуджувалась агресивна війна Росії проти України, а також був заклик посилити санкції щодо Москви. Ба більше, вже після саміту український вояж сербського президента викликав чимало запитань у сербських ЗМІ, насамперед серед тих, які є давніми розповсюджувачами проросійських наративів. Як наслідок, Вучичу довелося виправдовуватися: “Я єдиний, хто не ухвалив декларацію. На відміну від інших учасників саміту, які б ухвалили проти Росії все, все що можуть”, – зазначив сербський президент. За його словами, ніхто не вимагав від нього підписання документа, а причина, через яку він відмовився підтримати декларацію, пов’язана з антиросійськими санкціями. Вучич заявив, що не зраджував Росію, незважаючи на участь у саміті в Україні, і наголосив, що Белград, на відміну від інших, не підтримує ініціативи, спрямовані проти РФ. Ще через день президент Сербії заявив, що “Україна завжди була дружньою країною Сербії”, наголосивши, що Сербія цінує таку позицію і не відчуває ворожості до України.
Чотири удари по РФ
Деякий час назад під тиском Штатів Вучич заявив, що на вимогу США частку “Газпрому” в компанії NIS (Нафтова індустрія Сербії) буде викуплено. Ця компанія – один із основних елементів путінського впливу на ситуацію не тільки у Сербії, але й у регіоні. Другий удар – на початку цього року, Белград скасував контракти на постачання озброєнь з Росії. Сербія дедалі частіше звертається до інших потенційних постачальників зброї – серед них країни ЄС та Китай. Країна підписала із Францією угоду на купівлю 12 винищувачів Rafale за 2,7 мільярда євро.
Третій удар по Росії полягав у тому, що Сербія до останнього часу продавала Україні через треті країни сотні мільйонів одиниць зброї та боєприпасів. Президент Вучич публічно підтвердив, що країна справді експортувала боєприпаси до США, Іспанії, Чехії та інших країн на загальну суму 800 мільйонів євро. Четвертий удар стався нещодавно, коли Вучич представив новий склад уряду, в якому вперше за довгий час не було жодної явно проросійської фігури. Навіть Олександр Вулін – ексглава МВС та ключовий проросійський політик, який через дружбу з Москвою потрапив під санкції США, залишився поза кабінетом. Цілком ймовірно, що Росія сприйняла такий поворот як порушення якихось негласних домовленостей, про які публічно ніхто не заявляв, але після цього Москва висунула претензії Сербії щодо боєприпасів, які потрапляють до України, і Вучич пообіцяв “максимально вирішити цю проблему”.
Однак не треба перебільшувати ці “антиросійські кроки” Вучича. Сербія залишається відданим союзником Москви. І про це неодноразово говорив сербський лідер особисто, який якраз напередодні свого приїзду до Одеси зробив усе можливе, щоб припинити постачання зброї, яка виробляється у Сербії для потреб українських збройних сил. Росія залишається стратегічним партнером, про що нинішня влада балканської країни періодично заявляє. Сьогодні Росія продовжує вкладати шалені кошти як у сербську економіку, так і скуповуючи політиків, громадських діячів, представників культури та інших, аби не втратити свій вплив у регіоні.
Вучич неодноразово заявляв, що Сербія на шляху до ЄС, але не буде вводити санкції проти Росії і не дозволить використовувати свою територію для “антиросійських” дій. Остання його заява: “Белград не приєднається до санкцій проти Москви, поки він обіймає посаду глави держави, а також висловив упевненість у тому, що Сербія завжди підтримуватиме братні відносини з Росією”. Поки що не лякає Вучича і позиція Єврокомісії, яка повідомляє, якщо Сербія не запровадить санкції проти Росії, вступити до ЄС не зможе.
“Літієві обійми” з ЄС
Однак і Європейському Союзу Вучич дарує надію та цінні літієві поклади. 19 липня 2024 року відбувся офіційний візит тоді ще канцлера Німеччини Олафа Шольца до Сербії, під час якого було підписано надзвичайно важливу угоду щодо відновлення розробки літієвих родовищ у Сербії. За повідомленнями німецької преси, ЄС, який був одним із підписантів угоди, та сама Німеччина отримає виключні права на постачання літієвої сировини. Як інформує компанія Rio Tinto, за ліцензією якої тепер будуть видобувати сербський літій, планується за допомогою сербських родовищ покрити 90% дефіциту попиту літію в ЄС. За цією угодою Сербія отримає від Євросоюзу близько 6 млрд євро інвестицій та сприяння у побудові в країні заводу із виробництва акумуляторів.
Китай також друг
Сьогодні саме Сербія посідає центральне місце в китайській регіональній стратегії на Балканах, адже має широкий доступ до європейського ринку. Китай створює європейський плацдарм у країні, де він інвестує у будівництво автострад, залізниць та інших об’єктів інфраструктури, маючи досить амбітні плани щодо цієї країни. Про те, що КНР робить велику ставку на Сербію, свідчить і той факт, що минулого року під час візиту лідера Китаю Сі Цзіньпіна до Європи, він відвідав лише три країни – Францію, Угорщину та Сербію. На думку представника Держдепу, візит глави КНДР до Угорщини та Сербії мав на меті “створення нової осі друзів” для китайського режиму в Європі, які будуть сприяти китайській експансії на ринки Європи.
Подарунок для Трампа
При цьому Сербія за Вучича встигає “налагоджувати взаємини” і з США. Посол США у Белграді зазначав, що сьогодні з Сербією найкращі відносини за останні роки від часів Балканської війни. Вучич досить компліментарно відзивається про президента США Дональда Трампа, але зважає, що цього замало. І вже компанія зятя Дональда Трампа Джареда Кушнера отримала в безкоштовну оренду на 99 років та право на будівництво розкішного готельно-житлового комплексу й музею на місці зруйнованої НАТО будівлі генерального штабу армії колишньої Югославії. Інвестиції становлять близько 500 мільйонів доларів. У такий спосіб Кушнер планує перетворити сербські руїни, створені американцями, на розкішний готель на 175 номерів із 1500 резиденціями. Правда, не так давно, будівництво розкішного Trump Tower у Белграді зіткнулося з проблемою – сербський наглядовий орган боротьби з корупцією стверджує, що один із чиновників підробив підпис на дозвільному документі. Прокуратура Сербії вважає, що колишній голова державного наглядового органу щодо збереження культурної спадщини “зловжив своєю посадою”, підробивши підписи на документі, у якому пропонувалося позбавити будівлю міноборони охоронного статусу. Здається, Вучичу необхідно більше трампової уваги.
Таку політику колись проводив Кучма – нічого гарного з цього не вийшло
Приїзд до України президента Сербії – дуже неординарна подія у наших двосторонніх відносинах. Це абсолютний плюс. Хоча офіційний Белград, незважаючи на тиск Брюсселя з вимогою прийняти спільну позицію щодо застосування економічних санкцій стосовно Москви, так і не зробив цього. Як не підписав декларацію одеського саміту про посилення політики санкцій щодо Росії. Колись в Україні теж була така політика, яка мала назву багатовекторності. Згодом її визнали як неприйнятну, визначивши головним напрямом зовнішньої діяльності європейську інтеграцію та вступ до НАТО. Сьогодні за шлях до НАТО та ЄС ми платимо надзвичайно велику ціну, а хтось інший вважає, що, можливо, доцільно обходитися без таких великих жертв та вести політику у дусі “і вашим і нашим” – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив український дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко.
За словами дипломата, при цьому Сербія офіційно не визнає Крим та тимчасово окуповані території українського Донбасу російською територією. Це саме підтверджувалося під час голосування відповідної Резолюції в Генеральній асамблеї ООН. Для України це дуже важливо, тому Київ дуже цінує позицію Белграда. З іншого боку, Белград не буде приєднуватися до політики санкцій щодо Росії.
“Треба розуміти, що з різних причин серед сербського суспільства дуже високі русофільські настрої. Москва глибоко увійшла в сербський інформаційний простір, здійснюючи контроль над усіма виданнями, порталами, телеканалами, соціальними мережами. Це допомагає Москві без вирішальної економічної підтримки Сербії контролювати її медіапростір, що дає можливість серйозного впливу на ухвалення знакових політичних рішень. На сьогодні Москва в змозі змістити з посади будь-якого сербського політика, який потрапить у немилість Кремля. Зокрема на найвищій державній посаді. Тема санкцій щодо РФ – це червона лінія для Москви, про яку всі в Сербії знають”, – зазначив Олександр Левченко.
За словами дипломата, щодо нібито антиросійських кроків Вучича, то NIS (Нафтова індустрія Сербії) потрапила під санкції саме як власність Росії. Тому викуп її частки – це правовий вихід з тупика міжнародної санкційної політики. Тож зі стану повного блокування фірма перейде в робочий режим. У Москві це розуміють, тож не дуже пручаються. Щодо одного з найбільш проросійських політиків Сербії – Вуліна, якого через протести вимушено змістили з позиції віцепрем’єр-міністра без портфеля. Всі знають його тісні зв’язки з Москвою та керівниками усіх головних російських спецслужб. На думку Олександра Левченка, він залишається на російському напрямку, перемістившись на пост голови спостережної ради однієї з найбільш сербських компаній – “Сербія газ”. Про це свідчить і той факт, що зовсім скоро Вулін поїде на щорічний Петербурзький економічний форум та лобіюватиме щодо сприятливих для Сербії цін для постачання російського газу.
“Що стосується головного для України питання – зброї, то у Белграда є офіційна позиція не постачати її у регіони війн та збройних конфліктів. Отже, це стосується як України, так і Росії. Між тим, давно існують схеми обходу таких рішень, використовуючи під час закупівель фірми третіх країн. Очевидно, що цим користується багато країн, зокрема Україна та Росія. Що стосується закупок російського озброєння Сербією, то воно здійснювалося протягом багатьох років. Москва також часто дарувала вже вживані зразки озброєнь. А от враховуючи шлях у напрямку євроінтеграції, Белград розуміє, що повинен мати і відповідні зразки західних озброєнь. Тому було ухвалено політичне рішення щодо додаткової купівлі нових бойових винищувачів у Франції, а не в Росії. Москві це не дуже сподобалося, але Белград демонструє політику продуманого маневрування між Росією та Євросоюзом, тож Москва терпить”, – констатував Олександр Левченко.
Джерело: OBOZ.UA
