10 липня президент Франції Еммануель Макрон і британський прем’єр-міністр Кір Стармер провели засідання “коаліції охочих” – об’єднання із понад 30 країн, які висловили готовність відправити в Україну свої війська у разі укладання перемир’я у російсько-українській війні. Європейські лідери почали активно говорити про “коаліцію охочих” після приходу в Білий дім Дональда Трампа та згоди України на безумовне припинення вогню.
В останні тижні представники 27 країн ЄС, а також Великої Британії, Норвегії, Канади та Австралії обговорювали плани щодо формування контингенту, який забезпечуватиме підтримання миру в Україні та не дозволить у майбутньому російському диктатору Путіну знову напасти. 15 учасників коаліції запропонували свої війська, включно з літаками, військовими кораблями та іншим військовим обладнанням. Проте кількість країн, які дали тверде зобов’язання відправити війська, не перевищує десяти. Головні проблеми на цьому шляху – європейці самі ще не повністю вирішили для себе, на що вони готові у межах цієї місії. Окрім того, для успішної роботи коаліції потрібна підтримка США, але адміністрація американського президента поки не висловлювала готовності надати для цієї місії свої військові ресурси, і це заважає остаточно сформувати так звану коаліцію охочих.
Про те, що сьогодні відбувається навколо “коаліції охочих” та які проблеми заважають їй рухатися далі, – у матеріалі OBOZ.UA.
Чергове зібрання
10 липня на військовій базі Нортвуд у передмісті Лондона відбулася чергова зустріч “коаліції охочих” за участю Стармера та Макрона. Канцлер Німеччини Мерц і прем’єрка Італії Мелоні взяли участь онлайн. Члени “коаліції охочих” знов обговорили відправлення в Україну “сил стримування” у разі припинення бойових дій. Коаліціанти також говорили про те, “як чинити тиск на Росію, щоб вона погодилася на припинення вогню без жодних попередніх умов, що вона неодноразово відкидала”. Ще одна тема, яка цього разу була серед пріоритетів, – ініціатива щодо посилення повітряної оборони України. З ініціативою щодо зміцнення української ППО виступив Фрідріх Мерц, заявивши, що Німеччина готова закуповувати системи Patriot у США, щоб передати їх для захисту України.
“Коаліція не зовсім охочих”
Європейські лідери регулярно збираються, щоб обговорити свою участь у підтримці України. З лютого зустрічі коаліції відбулися у Парижі, Лондоні та інших столицях Європи – обговорювалося, як заповнити вакуум після відходу США та як “підтримати, захистити та вселити впевненість в Україну”. Насправді ж коаліція залишається вкрай більше “коаліцією не охочих”. В останні тижні представники 27 країн ЄС, а також Великої Британії, Норвегії, Канади та Австралії активно обговорювали плани щодо формування контингенту, який забезпечуватиме підтримання миру в Україні, якщо вдасться домовитися про припинення бойових дій. І хоча Франція та Велика Британія виказують оптимізм щодо цього процесу, однак коментуючи все це, висока представниця Європейського Союзу із закордонних справ Кая Каллас заявила, що останні переговори в межах “коаліції охочих” не дали ясності щодо того, як саме працюватиме запланована операція. Мовляв, у різних держав-членів різні думки, і обговорення все ще продовжуються. У подібному тоні висловився і міністр оборони Італії Гуїдо Крозетто, який заявив, що коаліція, зібрана західними країнами для розміщення на українській території, є лише теоретичним роздумом щодо можливої допомоги Україні й наразі немає передумов для реалізації цих планів.
Розпочавши з гучної заяви про розміщення західних військ в Україні, з часом європейські уряди скоригували свою оцінку того, що необхідно для стримування Росії. Тепер вони вважають, що зважаючи на нинішні реалії, можливо, що цілком достатньо поєднання таких факторів, як посилення української армії, навчання разом із союзниками, присутність літаків, дислокованих на східному фланзі НАТО, а також патрулювання у Чорному морі. Така непослідовна та нечітка позиція європейських партнерів змусила напередодні саміту міністра оборони Великої Британії Джона Гілі фактично виправдовуватися. Мовляв, Британія не відмовлялася від ідеї відправлення військ до України. При цьому додаючи, що головне, на чому країна готова зосередитися та допомагати, – це зміцнювати позиції Києва для того, щоб Україна в майбутньому могла самостійно забезпечити захист своєї території. Він зазначив, що це буде “найкращою та остаточною гарантією проти будь-якої майбутньої російської агресії”.
Найбільший страх – війна з Росією
Напередодні зустрічі у Нортвуді Джон Гілі озвучив чотири головні цілі, які ставлять перед майбутнім іноземним контингентом на території України: забезпечити безпечне небо та море, підтримати мир на землі, а також підтримати українські Збройні сили, щоб вони стали найсильнішим фактором стримування Росії. Попри ці плани, найбільшою проблемою коаліції все ще залишається питання розміщення військ після перемир’я. Франція та Велика Британія наполягають, що початковий план розміщення миротворчих військ на території України залишається здійсненним. Однак інші країни, включно з Німеччиною та Італією, ставляться до цієї ідеї скептичніше, враховуючи, що США продовжують виступати проти.
Початкові плани коаліції передбачали створення миротворчих сил, які б могли стримати нове вторгнення Росії. Проте чисельність обговорюваних контингентів з того часу скоротилася з більш ніж 100 000 до приблизно 20 000. І вже не про стримування на лінії фронту – обговорюються символічні місії з охорони інфраструктури чи портів. І навіть тут немає ясності, хто саме готовий надати солдатів. По-перше, європейські армії відчувають брак ресурсів живої сили, даються взнаки роки пацифістської політики та небажання зрозуміти масштабність путінської загрози. У більшості країн оборона хронічно недофінансовувалась, що підірвало здатність до великих операцій. Окрім того, такі країни як Польща, Хорватія, Румунія, деякі країни північної Європи – одні з головних прихильників України – вже відкрито заявили, що не відправлять свої війська в Україну. Причина – сумніви щодо надійності США як гаранта цієї складної та потенційно гарячої місії. І нарешті відсутня політична воля. Більшість учасників коаліції переймаються громадською думкою своїх країн, громадяни яких не дуже схвалюють відправлення військ в Україну.
Саме тому між заявами європейських лідерів про підтримку існує серйозний розрив. Чесної дискусії про розміщення військ немає. Так, усе ще проголошуються заяви про розміщення західних військ “на землі” в Україні, але паралельно лідери визнають, що йтиметься про “сили стримування”, які у разі нового конфлікту автоматично втягнуть Європу у війну з Росією, чого вони не хочуть. Крім того, європейці, ймовірно, на кілька років усе ще відстають у нарощуванні оборонного виробництва, яке необхідне для заповнення прогалини, залишеної США, чиї раніше схвалені постачання зброї то відбуваються, то скасовуються. Стармер, Макрон та інші явно хочуть показати рішучість і продемонструвати, що Європа здатна замінити США. Але постійно змінюючи умови, скорочуючи масштаби планів і обмежуючись порожніми погрозами, вони лише підкреслюють власну слабкість.
США все ще відмовляються
Близько 15 країн підтвердили готовність надати свої війська для місії в Україні, але проблема в тому, що європейці досі не отримали від США згоди підтримати їхню коаліцію. Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер ясно дав зрозуміти, що такі сили будуть життєздатними лише за наявності гарантій безпеки з боку США. Але ж сьогодні все виглядає, що за президента Трампа це є малоймовірним. Велика Британія та Франція намагалися переконати американського президента допомогти авіацією, розвідкою та іншими складниками, але президент США відмовився брати на себе такі зобов’язання. Принаймні станом на нинішній день. Цю проблему визнає і президент України Володимир Зеленський, який заявив про гальмування “коаліції охочих”, оскільки Європа не впевнена у своїх силах без підтримки США.
“Йде гальмування коаліції. Знаєте чому? Не тому, що вони втомлені чи вони відвертаються. Ця ситуація показала, що Європа ще не вирішила, що вона буде з Україною повністю, якщо не буде Америки. Ось що відбувається”, – сказав Зеленський.
Небажання США надати підтримку, яку просять європейські партнери, наголошує на розбіжностях між західними союзниками щодо того, як реагувати на гіпотетичне припинення вогню в Україні, якого вже пів року намагається досягти Дональд Трамп.
Процес усе ж іде, що дуже важливо
Я вважаю, що “коаліція охочих” радше жива, ніж мертва. І сам факт її утворення – вже позитив. Очікувати консолідованої позиції в умовах настільки строкатого складу, м’яко кажучи, оптимістично. Тим більше, що внутрішні суперечності нікуди не зникли. Але головне питання – чи дадуть США гарантії безпеки для військових тих країн, які потенційно будуть відправлені в Україну. І саме навколо цього, очевидно, й виникла та сама пауза. Водночас, за словами самих учасників, тривають технічні перемовини – як, де, коли й кого саме розміщувати. Тобто процес іде, але наразі він носить підготовчий, технократичний характер. І те, що одні країни готові відправляти контингент, а інші – ні, не є катастрофою. Коаліція – це не тільки про військо. Це про гроші, логістику, обладнання – таку думку в ексклюзивному коментарі для OBOZ.UA висловив виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов.
На думку експерта, все ж існує певна непослідовність у діях наших партнерів, а про деякі ініціативи варто згадати вголос.
“Ми, на жаль, звикли до обстрілів, які стають дедалі частішими та масштабнішими. І от ідея закриття неба силами Альянсу хоча б над Західною Україною – вона ж кудись зникла. Хоча могла б стати не просто символічним жестом, а справжнім проривом цієї коаліції ще до припинення вогню, чого найближчим часом може й не статися. По-перше, це дало б змогу західним військовим відточувати навички у реальних бойових умовах. По-друге, це була б підготовка до потенційного конфлікту з Росією, бо європейці, хоч як прикро, нині значно поступаються за бойовим досвідом. І по-третє – гуманітарний вимір. Закрите небо дозволить створити відносно безпечні хаби: заводи, логістичні центри, контингенти – усе це могло б працювати вже на території України. Але ми цю ініціативу наче забули. І даремно. Без таких рішень говорити про прорив – марно”, – вважає Олександр Леонов.
При цьому, як зазначає експерт, він усе ж залишається поміркованим оптимістом. Європа пройшла еволюцію. П’ять років тому ми й уявити не могли, що Німеччина стане одним із ключових постачальників зброї Україні. Страх перед Росією – це вже не єдиний мотив. Європейські еліти нарешті почали розуміти, що Путін прямо зараз на повну ескалацію не піде. Їх більше турбують внутрішньополітичні наслідки. Бо на тлі зростання рейтингу ультраправих будь-який крок може коштувати влади. Результати останніх виборів у ЄС показали, що багато хто пройшов “по лезу” – трохи не дотиснули ті, хто мріє про відносини з Кремлем.
На думку експерта, ключ успішної реалізації напряму “коаліції охочих” – це робота з громадською думкою. Наприклад, що допомога Україні – це інвестиція в безпеку європейців, аби не довелося воювати самим. Це правильний, ефективний меседж. І про це свідчить хоча б реакція Орбана, який одразу почав заперечувати, що “Росія ніколи не нападе на Європу”. Як то кажуть, якщо Орбан нервується – значить, меседж діє.
“Щодо проблем, то як виявилось, європейські армії – це не армії, а якісь клуби реконструкторів. З холодної війни чисельність скорочена критично. Британія має менше ніж 100 тисяч військових, Нідерланди – близько 70, Німеччина з її Бундесвером узагалі майже втратила боєздатність. Зброя є, людей немає. І це вимагає змін – як у структурі армій, так і в підході до оборони загалом. Добре, що це почали усвідомлювати. Є вже і Комісаріат з питань оборони та космосу в ЄС, і програми, і проєкти – не лише на папері. І, наприклад, визнання допомоги Україні частиною витрат на оборону в межах 5% – це вже прорив. Це дає країнам можливість і Україні допомагати, і водночас – “оптимізувати” свої військові бюджети”, – підкреслив Леонов.
Америка ж у цій історії з формування “коаліції охочих” – окрема лінія. Усе зав’язано на Трампа.
“Коли він каже: “Подивимось, чи будемо захищати Балтію”, – він відкриває для Путіна ще одне вікно. І саме це підштовхує Велику Британію і Францію до більш рішучих кроків. Бо якщо США “поза грою” – є ризик, що Росія спробує протестувати систему. Тому Європа повинна терміново перейти до дій. Та я вважаю, що позиція Штатів зміниться. Бо якщо Європа стане повністю безпеково незалежною, то говорити з Америкою вона буде вже не як зі “старшим братом”, а як з рівним. А це змінить усе: економіку, торгівлю, оборонку. І якщо ЄС збудує свій ВПК, який не лише замінить американську зброю, а й почне з нею конкурувати на ринку, – то навіть Трамп (чи той, хто прийде після нього) буде змушений це усвідомити. Бо в геополітиці більше не буде монополій. І дуже можливо, що саме Україна стане центром цієї нової архітектури”, – констатував Олександр Леонов.
Джерело: OBOZ.UA
