Знищення значної частини літаків стратегічної авіації Росії на аеродромах, розташованих за тисячі кілометрів від лінії бойового зіткнення, вкотре демонструє: російська армія – не грізна сила, а безглуздий міф, безглуздий монстр, створений путінською пропагандою для обслуговування диктаторського режиму, розчулення обивателя та залякування сусідів.
Водночас активні операції українських спецслужб на території країни-агресора підривають ту основу, осідлавши яку Путін узурпував владу. Путін і його “вертикаль”, про ефективність якої він твердить уже понад двадцять років, не здатні гарантувати безпеку навіть власним громадянам. У самій країні – вибухи, підпали, відстріл і підриви прихильників режиму, знищення стратегічних об’єктів інфраструктури. Горять військові заводи, нафтопереробні заводи, склади палива; злітають у повітря мости й аеродроми, включно з елементами ядерної тріади. Російським лицарям плащу і кинджалу набагато легше переслідувати і саджати 70-річних пенсіонерів, які відкрито виступають проти війни, або героїчно знешкоджувати підпільні організації підлітків.
Потяг значної частини російського суспільства до “вставання з колін” – через посилення армії, мілітаризацію суспільного життя і демонстративне протистояння цивілізованому світу – Кремль не просто використовував. Він штучно роздмухував і спрямовував цей запит, перетворюючи його на фундамент однієї з найбільших афер останніх десятиліть. Свободу майстерно підмінили ілюзією безпеки і трепету всього світу перед “російською зброєю”. Ще на початку свого, по суті, довічного правління Путін вловив і почав підживлювати суспільний запит на реванш – реабілітацію провальних імперських амбіцій. Він свідомо натягнув на молоду, тоді ще демократичну Росію, зношену смердючу шкуру колишніх режимів, навіявши людям хибне почуття причетності, а часом – і співучасті у злочинах диктаторів і полеглих імперій. Поразки в Афганістані, крах СРСР, ганьба чеченської кампанії, коли генерали обіцяли “взяти Грозний за дві години силами одного полку ВДВ”, стали ідеальним живильним середовищем. Саме на цьому ґрунті, политому кров’ю невинних жертв і крокодилячими сльозами доморощених патріотів, проросла грандіозна містифікація. Її суть – банальне злодійство під прикриттям величі.
Замість реального посилення обороноздатності створювали міфи про озброєння, що “не мають аналогів”, – літаки, танки, інші “армати”, які існують лише на папері або у вигляді одиничних, сирих екземплярів.
На той момент суспільна свідомість уже була привчена вимірювати “велич” країни не кількістю сучасних лікарень, не якістю доріг або рівнем життя, а числом одиниць техніки на параді, звітами про “випуск новітніх озброєнь” і розповідями про засоби “ураження живої сили противника”.
Війна в Україні розвіяла цей міф. Навіть у “священній” сфері – захисті Батьківщини – виявилося, що все вкрадено. Сучасної бронетехніки немає. На фронт вигребли радянські запаси іржавого мотлоху часів Хрущова. Реактивні системи на кшталт “Градів”, “Смерчів”, “Ураганів” придатні тільки для ударів по площах, насамперед – по житлових районах. Авіація – техніка часів брежнєвського застою, деякі екземпляри експлуатуються понад 50 років. Флот – кораблі, які пам’ятають портрети Сталіна в кубриках. Військовий бюджет – це засекречене злодійство.
Після 2014 року витрати Росії на оборону зросли до астрономічних величин: з 2,49 трлн рублів до 4,98 трлн рублів у 2023 році. Близько 40% усіх федеральних витрат іде на війну. З 2022 по 2025 роки на оборону планується витратити близько 600 мільярдів доларів США. Ці витрати максимально засекречені – щоб приховати масштаб корупції, фіктивних розробок і неіснуючих виробництв. У 2024 році загальні військові витрати Росії перевищили оборонні бюджети всіх країн ЄС разом із Великою Британією. На ділі ж “спеціальна військова операція” почалася задовго до 24 лютого 2022 року. Це була операція з розкрадання бюджетних коштів і збагачення кремлівського оточення.
Війна в Україні лише продемонструвала: “друга армія світу” – міф, що розсипався при першій перевірці реальністю. До четвертого року повномасштабної війни в російському суспільстві так і не виникло жодного масового запиту: “Куди поділися трильйони, витрачені на армію?” Ні від “патріотів”, ні від парламентських партій, ні від так званої системної опозиції. Мабуть, купівля бронежилетів, рацій і касок за рахунок самих солдатів, які йдуть у м’ясні штурми, знімають усі питання.
Джерело: OBOZ.UA
