Проблеми Boeing
У 2025–27 роках Китай планував придбати 187 авіалайнерів Boeing – саме він є основним покупцем компанії, який відчуває чималі проблеми. Безрозсудна тарифна війна Трампа (найдурніша в історії – саме так її називають провідні економісти) поховала ці плани – Китай відмовився від закупівель, а Boeing змушений повернути літаки, які щойно туди прибули.
Але проблеми Boeing не обмежаться Китаєм – в інтернеті популярна карта літаків цієї компанії, на якій вказані країни, що виробляють її деталі і комплектуючі: крім США, це Канада, Австралія, Японія (крила і частина фюзеляжу), Корея і європейські компанії. У торгівлі з усіма цими країнами Трамп створив хаос, плутанину і непередбачуваність, що не може не позначитися на поставках Boeing і цінах на його літаки. А також на бажанні інших країн їх замовляти.
Торгова війна з Китаєм (16 квітня Білий дім пригрозив підвищити тарифи на його продукцію до 245%) торкнеться і американських заводів самого Boeing і його постачальників. Але ця компанія є найбільшим американським експортером. Причому тарифна війна торкнеться не тільки виробництва цивільних літаків, а й військових – Boeing входить в п’ятірку найбільших військово-промислових корпорацій світу. Причому постраждають не тільки літаки, а й вся продукція військово-промислового комплексу США! Boeing – це лише вишенька на торті проблем американської економіки, дзеркало, в якому вони першими знайшли своє відображення.
Однак, щоб судити про перспективи економіки, достатньо даних про морські перевезення – це головний спосіб транспортування вантажів і на нього припадає близько трьох чвертей світового вантажообігу. Картина, намальована цими даними, воістину катастрофічна! За тиждень з 2 квітня, коли Трамп оголосив про введення драконівських тарифів проти 185 країн і влаштував подальшу чехарду, глобальне замовлення контейнерів TEU (Twenty-foot equivalent unit) впало на 49% в порівнянні з останнім тижнем березня. Імпорт США впав на 64%, експорт – на 30%, імпорт США з Китаю – на 64%, а експорт до Китаю – на 36%. Ось що може зробити один ідіот. Щоправда, Трамп не самотній, він оточив себе когортою таких самих.
Нові проблеми американського військово-промислового комплексу
Я вже писав про ці проблеми – вони великі, і за них Америка повинна дякувати Трампу, стабільно геніальному автору книги The art of the deal (“Мистецтво угоди”). Дотепники вже перейменували її в Fart of the deal, що, уникаючи грубої розмовної мови, можна вільно перекласти як пукання в обличчя опоненту.
Але з початком торгової війни з’являються нові проблеми, ще більші, нерозв’язні, які можуть не тільки підірвати домінуюче становище американських військово-промислових корпорацій, а й призвести до різкого скорочення, а то й повного припинення виробництва сучасних видів зброї! Причина – рідкоземельні метали, а точніше, практична відсутність їх виробництва в США. Воно шкідливе, вимагає великих витрат і передових технологій. Тому всім було приємно, коли китайці взялися за цю клопітку справу.
Пам’ятаєте, скільки галасу підняли навколо угоди США з Україною щодо рідкоземельних металів? Але, навіть якби вдалося організувати видобуток цих руд, їх все одно довелося б перевозити в Китай на переробку. Про що ще може йти мова, якщо єдина шахта в США (в Каліфорнії) відправляє руду в Китай на переробку!
До речі, Україна не перша, кому Трамп морочить голову цими металами. 22 вересня 2017 року агентство Reuters повідомило: “Президент США Дональд Трамп і президент Афганістану Ашраф Гані підтримали ідею американських компаній з розробки запасів рідкоземельних мінералів в Афганістані…” Ідея закінчилася на пшик, як і все, за що береться Трамп: незабаром він наполіг на звільненні лідерів талібів з в’язниць, а потім зрадив афганців і вирішив вивести війська з країни. Я впевнений, що його миротворча діяльність закінчиться тим самим – зрадою України, тому повернімося до рідкоземельних елементів та Китаю.
Китай витратив понад 15 років і десятки мільярдів на шахти, кар’єри, шахти, переробні заводи, технологічні процеси та персонал. До нього привозять напівфабрикати з усього світу. Сам Китай видобуває 69% рідкоземельних металів, але практично є монополістом у переробці їх руд. В результаті на його частку припадає 85–90% світового виробництва металу (це близько 200 тисяч тонн). Решту виробляють Японія та Німеччина, які залежать від китайської сировини.
Великий геній угод чомусь не врахував, що китайці тримають його країну за причинне технологічне місце. Розпочавши безпрецедентні тарифні війни, він забув, що живе в епоху глобальних ланцюжків поставок. Американська промисловість критично залежить від цих металів, вони потрібні буквально для всього, починаючи від чіпів, смартфонів і фар і закінчуючи ракетами, тепловізорами і дронами.
Американські компанії вже підраховують, на скільки вистачить їх запасів – Пекін у відповідь на перші ж воплi Трампа про тарифи оперативно заблокував доступ до цих металів для американських компаній. 14 квітня з’явилася інформація про тотальне ліцензування експорту, а розробка процесу видачі ліцензій може зайняти до 45 днів. Але і після цього поставки під питанням. Китай не скаже “ні”, він скаже “нам потрібно уточнити деталі, заждiть” навіть з правильно зібраними документами, які вказують на мету закупівлі та кінцевого покупця. І спокійно чекатиме, коли на складах американського військово-промислового комплексу закінчаться ітрій або телур для телурiдних панелей First Solar.
Коротко перерахуємо рідкоземельні метали і наведемо приклади їх застосування. Це лантан, церій, празеодим, неодім, прометій, самарій, європій, гадоліній, тербій, диспрозій, гольмій, ербій, тулій, ітербій, лютецій. Називаються вони так не тому, що зустрічаються рідко, а тому, що концентрація в руді мізерна, грам на тонну.
Диспрозій. Якщо ваш електродвигун повинен працювати в жорстких умовах – літаки (наприклад, F-35), електромобілі, то вам потрібні неодимові магніти, леговані диспрозієм. Без нього немає термічної стабільності. Китай виробляє 98% диспрозію, тобто залежність США від китайських поставок дуже висока.
Вольфрам (США не виробляють). Ріжучі інструменти, боєприпаси, напівпровідники, жароміцні сплави. На Китай припадає 80% світового виробництва.
Тербій. Він необхідний для високоефективних електродвигунів морських і вітрогенераторів, для окулярів нічного бачення, гідролокаторів і магнітострикційних приводів. Як і диспрозій, він походить майже виключно з Китаю.
Індій. Сенсорні екрани та рідкокристалічні дисплеї, фотоніка та волоконно-оптичний зв’язок, лазери. У США виробництва немає, трохи в Канаді, Південній Кореї та Японії, але обсяги виробництва там мізерні. Залежність від Китаю середньо-висока.
Ітрій. Прецизiйні лазери YAG, високотемпературні покриття реактивних двигунів, високочастотні радіолокаційні системи, термозахисні покриття для лопаток турбін, надпровідники. Залежність від Китаю дуже висока (99% світового виробництва).
Основними американськими покупцями є підприємства військово-промислового комплексу та компанії з виробництва мікросхем.
Експерти додають, що багато рідкоземельних металів ніхто не тримає на складах, бо поставки з Китаю швидкі, 2–3 дні. РЗМ коштують дорого і їх ніхто не купує про запас, це просто заморожені гроші. Стандартний запас на виробництві становить 3-6 місяців. Днями CEO Ratheon (одна з п’яти найбільших компаній військово-промислового комплексу в світі) заявив, що без китайських поставок його компанія перестане працювати. І найголовніше: альтернативи Китаю немає, а створення власного виробництва займе роки і вимагатиме багатомільярдних інвестицій.
Саркастичний підсумок
Підсумовуючи, можна сказати, що Трамп дав американцям можливість, яка раніше була немислимою – ось що означає великий укладач угод! Це можливість набратися досвіду роботи в умовах санкцій. Адже, по суті, він нав’язав їх США руками Китаю, і тепер йому доведеться шукати способи їх обійти.
А що ви накажете робити, якщо Китай cхопив США за військово-причинне місце і вже до осені американський військово-промисловий комплекс не зможе виробляти зброю? Можливо, допоможуть добрі відносини Трампа з Путіним – Росія призвичаїлася обходити санкції. Але це малоймовірно, Китай уважно за цим стежить, а Трамп побив горщики з усіма іншими країнами, вони не поспішатимуть на допомогу.
Єдиний вихід – багаторазово вибачитися перед товаришем Сі, пообіцяти – ні, негайно надати Китаю всілякі преференції, пільги та почесті, і, звичайно ж, якнайшвидше зняти самогубні тарифи. В нього є досвід: “Які тарифи? Я цього не казав. Наступне питання”.
Джерело: OBOZ.UA
