Це Дэн Рейнольдс – фронтмен Imagine Dragons. Позавчора на концерті в Мілані йому з залу передали прапор України. Рейнольдс підняв його, розгорнув, пройшов із ним сценою, показав жест “мир” – і співав далі. Без зупинки. Без пояснень.
Ден – один із найвиразніших голосів покоління, яскравий і талановитий.
Але в мене він викликає велику й щиру повагу не за музику, а за те, що він ніколи не намагався здаватися кращим, ніж є. Не приховував ні своїх хвороб, ні слабкостей, ні помилок. І саме ця відвертість – без пози та самопіару – завжди викликала захоплення. без пози та самопіару – завжди викликала захоплення.
Створивши один із найвпізнаваніших гуртів 2010-х, Рейнольдс залишився осторонь шоу-бізнесової гри. Він публічно виступав проти гомофобії в мормонській церкві, захищав права психічно вразливих, жертвував мільйони на лікування дитячої онкології. І – роками поспіль – робив те, що інші артисти лише декларують: тримався своїх переконань. Тихо, послідовно, без пресрелізів.
Утім його відвертість – не поза. За нею стоїть шлях, у якому було все: і біль, і сором, і втома від самого себе.
У 21 рік йому поставили діагноз: анкілозивний спондиліт – хронічне запальне захворювання хребта, що викликає біль, скутість і втрату рухливості. Згодом додалася хвороба Бехчета – рідкісний аутоімунний синдром, що вражає судини й слизові оболонки.
Бували дні, коли він не міг піднятися з ліжка. І водночас – виступав на аренах, колов імуносупресанти за лаштунками, дотримувався суворої дієти, лаявся на себе, зривався – і знову виходив на сцену.
Свої злами він виносив у пісні – не як символи, а як інструкції виживання. І саме в цьому його сила: щоразу визнавати, де болить. І йти далі.
Demons, Whatever It Takes, Thunder – не про перемогу, а про спроби не зламатися. Про те, як триматися, коли соромно. Коли важко. Коли не вдається.
Його підтримка України триває з 2018 року – спокійна, постійна, без гучних заяв. У Києві він уперше підняв наш прапор на сцені під It’s Time. У Празі – розгорнув його й притиснув до грудей, коли грав Demons. У 2023-му став амбасадором UNITED24, зняв кліп Crushed у зруйнованому селі, запросив Сашка – героя кліпу – на сцену у Варшаві. У грудні поцілував прапор на концерті під Enemy.
У 2024-му продовжив: прапор у руках – під Walking the Wire у Чикаго, на мікрофоні – під Bad Liar у Лос-Анджелесі. Паперовий “Stop War” і мовчазний прохід сценою під Believer.
Він не говорить, що підтримує. Він просто підтримує. Кожного разу. Без пафосу. Як частину пісні. Без пояснень. Завжди – вчасно.
І до речі, щодо хвороби.
Ден не вилікувався повністю. Згодом він публічно розповів, що почав відновлюватися завдяки змінам у способі життя: дисципліна, антистресова терапія, режим сну, регулярні тренування, відмова від цукру й медикаментозна підтримка.
Він не приховує своїх зламів – ні тіла, ні характеру, ні вчинків або помилок. Але сцену він не залишив. Його пісні завжди звучать не з позиції сили, а з місця, де боляче – і часто соромно.
Просто він не ідеальний. І саме тому став своїм.
Джерело: OBOZ.UA
