Головна помилка – переконаність у тому, ніби Росія здатна відразу перетворитися на “Прекрасну Росію майбутнього”. Без крові, без болю, без потрясінь. Просто – раз, і все змінилося. Держава трансформувалася мирно, тихо, акуратно. Бажано – за ніч. Ємеля прокидається на теплій печі, а щука – поблискуючи смарагдовими оченятами – вже все зробила. Зміни, зрозуміло, торкнуться влади, силовиків, пропаганди.
Вранці, на кухнях – за чаєм із млинцями і Telegram-каналами – або з трибуни ПАРЄ обговорюють цей сценарій. На думку доморощених політичних містиків, одного ранку по радіо “Маяк” оголосять: у чертогах Кремля помер кривавий тиран. Зазвучить духопідйомна мелодія Чайковського. Люди в білому одязі висиплють на вулиці Москви, почнуть обіймати один одного; у руках у красивих дівчат – квіти, у повітрі – загальна радість. Усі як один зізнаються: вони ненавиділи владу божевільного маніяка, бажали йому якнайшвидшої смерті й категорично засуджують його злочини.
Наступного дня буде оголошено вільні, чесні вибори. На них переможуть прекрасні росіяни майбутнього – чарівним чином перероджені з колишніх. Без страху, без заздрості, без злоби. Громадяни поважатимуть закон, шануватимуть конституцію, любитимуть ближнього, не боятимуться сісти до в’язниці за переконання. Стануть добрими і справедливими.
З війни повернуться чесні, добрі солдати. Розмазуючи сльози і порохову кіптяву по неголених обличчях, усі як один скажуть, що не хотіли нікого вбивати, що їх примушували, і взагалі – був “такий час”, путінський… І ось уже – свято. Обнулення. Прощення. Нове життя. Без зусиль. Без пам’яті. Без минулого. Без усвідомлення власної ролі. Тільки світле майбутнє.
Але ранок виявиться не сонячним, а важким. День почнеться не з чарівних звуків класики, а з тривожної тиші. Не з обіймів – а з повісток. З роботи в архівах. Із зізнань. З допитів. Повернуться не тільки солдати, а й свідки. Виконавці. Донощики. Хтось згадає. Хтось не зможе. Хтось мовчатиме – зі страху. Хтось – за звичкою.
“Прекрасна Росія майбутнього” – не нагорода, не природний фінал, не диво. Це довгий, болісний шлях. Через правду. Через каяття. Через люстрації. Через суди. Через поразку в правах. Через руйнування старих наративів і створення нових – тверезих і чесних. Через виховання нового громадянина. Через фундаментальні перетворення – а не косметичний ремонт і зміну вивіски.
І почнеться вона не з тріумфування – а з тиші….
Джерело: OBOZ.UA
